Сюжет новели.

Громадянська війна. Головний герой – Я або безіменний чекіст є головою «чорного трибуналу комуни». У трибуналі четверо: сам Я, доктор Тагабат, молодий хлопчина Андрюша та дегенерат, що уособлює вірного, але бездумного пса революції.

Чорний трибунал разом з червоноармійцями входить до міста, розташовується у «будинку розстріляного шляхтича». Чорний трибунал призваний винищити всіх, хто проти нової радянської влади. Тих, хто не згоден хапають на вулицях, висмикують з квартир, містом йдуть облави. Всіх, хто потрапив до рук червоноармійців ведуть до Я. Саме безіменний чекіст повинен вирішити, чи розстріляти ту чи іншу людину, як ворога революції. Хоча насправді ніякого суду немає, головний герой просто дивиться на чергового затриманого й промовляє страшний вирок «Розстріляти!». Він – голова чорного трибуналу, караюча рука нової влади, він не має права на емоції. Але інколи його все-таки починають мучити сумніви, дуже неясні, заглушені радянською пропагандою, але вони розбурхують його душу, примушують мучитись. В такі миті, коли йому треба заспокоїтись, він йде на край міста, туди, де живе його мати. Хвильовий подарував образу матері безіменного чекіста лише одну прикмету – від неї завжди пахне м’ятою. Син притуляється до неї, відчуває заспокійливі пахощі м’яти й чує лагідний голос: «Сину, мій м’ятежний сину, як ти змучив себе». У обіймах матері йому стає спокійніше, він відпочиває серцем і знов відправляється вершити червоне правосуддя. Впродовж усього твору автор показує трансформацію, що відбувається в душі героя. Якщо спочатку його гнітить те, що він змушений робити, то згодом він починає отримувати якусь хворобливу насолоду від того, що коїть. Поступово він починає відчувати себе Богом, вершителем людських доль. Йому не треба думати, не треба відчувати, він-воля партії, він всемогутній! Й чергового разу, коли до його кабінету мають завести засудженого, він вирішує навіть не повертатись до нього обличчям, а одразу винести вирок. І тільки тупіт багатьох пар ніг примушує його озирнутися.

Впродовж усього твору автор показує трансформацію, що відбувається в душі героя. Якщо спочатку його гнітить те, що він змушений робити, то згодом він починає отримувати якусь хворобливу насолоду від того, що коїть. Поступово він починає відчувати себе Богом, вершителем людських доль. Йому не треба думати, не треба відчувати, він-воля партії, він всемогутній! Й чергового разу, коли до його кабінету мають завести засудженого, він вирішує навіть не повертатись до нього обличчям, а одразу винести вирок. І тільки тупіт багатьох пар ніг примушує його озирнутися. Перед ним черниці, багато черниць, а серед них – знайомі очі, очі його матері. Як мати Я опинилася серед прихильниці Бога, невідомо, однак Чекіст не повинен зважати на почуття, бо він…Він не може виголосити вирок, він занімів. Черниць ведуть у підвал, а голова чорного трибуналу залишається наодинці зі своїми думками. Як він має вчинити? «Я чекіст, але я і людина» – ось які думки бентежать його. Революційні ідеали зіштовхуються зі справжніми людськими цінностями. Хто переможе: чекіст чи людина? До кабінету заходить Андрюша і пропонує влаштувати втечу матері Я, однак розлючений чекіст відсилає його. На світанку надходить новина, що в місто рвуться білі, треба відступати, але перед тим стратити всіх ворогів революції. Полонених вишиковують на галявині біля лісу. До Я підходить доктор Тагабат. «Ось ваша мати, візьміть її і робіть, що хочете…». Навіть ця залізна людина розуміє, що таке справжні ідеали, він фактично дає свою згоду на врятування матері. Я відводить мати до лісу, він все вирішив для себе, але в глибині його душі все ще йде боротьба. Людина чи чекіст? Мати бачить, як мучиться її син, і вирішує все за нього – лягає грудьми на маузер, який він тримає у руці. Лунає постріл. Жінка падає. Безіменний чекіст чує, як доктор кричить, що треба відступати. Він біжить за військом, потім повертається, бере до рук тіло матері, вдивляється в її мертве обличчя. Його знов кличуть, і він кидає тіло найдорожчої людини, кидає не поховавши, а сам біжить туди, де горять для нього вогні загірної комуни.

Теоретичні відомості по темі "Я (Романтика)"

Презентація

Розрахунки

Аналіз твору.

Автор – Микола Хвильовий (Микола Григорович Фітільов)

Рік написання: 1924

Течія: «романтика вітаїзму» (експресіонізм із яскраво вираженим імпресіоністичним елементом).

Тема «Я (Романтика)»: протистояння добра і зла в душі героя, його роздвоєність.

Ідея «Я (Романтика)»: вимріяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним «я», ціною злочину його не побудувати.

Головна ідея твору – засудження революційного фанатизму.

Головні герої:

Головний герой «Я». Внутрішний світ “Я”- героя між фанатизмом і людяністю “Я( Романтика)”. Герой твору «Я (Романтика)» М. Хвильового вважає себе не тіль­ки чекістом, але й ЛЮДИНОЮ («Я — чекіст, але я і людина».

мати. Мати героя твору “Я романтика” є прообразом Надзвичайної Марії.

доктор Тагабат,

Андрюша,

дегенерат.

Проблематика «Я (Романтика)» 

• Основною проблемою твору я романтика євнутрішнє роздвоєння особистості, людини між гуманізмом та обов’язком. Ця проблема розкрита у словах героя «Я – чекіст, але і людина». Також у цій новелі розкриті такі проблеми:
• Проблема гуманності й фанатичної відданості революції;
• Протистояння добра злу;
• Проблема вибору істинних цінностей
• проблема мета та засобів її досягнення
• проблема збереження індивідуальності людини

Стильові ознаки новели «Я (Романтика)»

1. Розповідь від першої особи.

2. Драматизм.

3. Внутрішні монологи героя.

4. Відсутність безпосередньої авторської оцінки.

5. Лаконізм.

6. Виразні художні деталі.

7. Глибокий психологізм.

8. Відмова від традиційного описового реалізму.

9. Часові зміщення.

10. Зіткнення віддалених епізодів.

11. Історичні алюзії, асоціації (термін «версальці» тощо) з метою поставити революцію в контекст визначних подій світової історії.

12. Змістове згущення.

13. Символічний зміст образів, деталей.

14. Своєрідність зорового та звукового тла подій.

15. Засоби поетичного синтаксису.

 «Я (Романтика)» образи та символи

Символи у творі Хвильового “Я (Романтика)”:

• Я (Романтика) – це символ роздвоєності людської душі, матеревбивства, фанатика, боговбивства;
• Доктор Тагабат + Дегенерат + Андрюша (символи різних сторін людської натури);
• загірна комуна (символ ідеального, справедливого суспільства);
• Марія мати “Я (Романтика)” є символом материнської (божественної) любові, богоматері, жертовності);
• черниці (символ Христа);
• Я, Ігрек, Зет (символи безликості людини);
• полин (символ вічності);
• м’ята (символ забуття).
• “Я романтика” ознаки імпресіонізму
• використання пейзажу як рівня певного світовідчуття; переважання пейзажу над героями,
• безсюжетність і фрагментарність,
• символіка кольорів і  заглиблення у внутрішній світ людини.
• гра кольорів та звуків як частини духовного життя героїв;
• психологізм у змалюванні персонажів.

М. Хвильовий. Життєвий і творчий шлях.

    Народився Микола Григорович Фітільов (Хвильовий — псевдонім) 13 грудня 1893 року в с. Тростянець Охтирського повіту, що на Харківщині (тепер це Сумська область) у родині вчителів. Закінчив початкову школу в с. Калантаєв; навчався в Богодухівській гімназії. З п’ятого чи шостого класу його було виключено за участь у революційному гуртку.
   Пізніше складає іспит екстерном і одержує атестат. Про цей час письменник згадує в листі до М. Зерова: «Мій рік народження — 1893, 13 грудня — село Тростянець. Я — син простого вчителя. Батько ніколи не говорив по-українськи, зате бабуся не тільки говорила, але й розказувала мені багато казок про домовиків, лісовиків і т. ін. Од бабусі — українська мова, від батька — народницький «душок», од якого й досі ніяк не одкараскаюся. Батько був поклонником Михайловського, і в такому ж дусі і мене хотів виховати. Але з цього майже нічого не вийшло. Я зробився “шалопаєм”, суб’єктом бездомним. Скінчив я тільки початкову школу, але готувався на “атестат зрілості”. Дякуючи батькові, я перечитав російських класиків, добре ознайомився з Діккенсом, Гюґо, Флобером, Гофманом…»

       Коли Миколі було 11 років, мати з батьком розлучаються. Хлопець залишається з матір’ю, узявши від батька невсипущий потяг до мандрів, полювання і неприкаяності, любов до літератури. Він працює писарем у волосній управі, у поміщика в економії, мандрує по селах, підробляє на заводах, цегельнях, шахтах Донбасу. Начитавшись творів М. Горького, захоплюється «філософією босяків» і мандрує на південь.
    У 1914–1915 роках працює вантажником, підвозчиком, різноробочим, слюсарем.
1916 року Хвильовий мобілізований до армії (за іншими відомостями — пішов добровільно). Перебував на фронті у складі 14-ї дивізії в Білорусії, де його обрали до дивізійної Ради солдатських депутатів. Служить на Волині, в Галичині, проходить землями Польщі, Буковини, Румунії. Сам характеризує цей період як час повного духовного занепаду. Тільки потрапивши в «газову команду» (бо знав хімію), зустрічає нових людей, включається в активну політичну боротьбу, веде агітацію проти війни.

    У кінці 1917 року Хвильовий повертається додому, бере участь у боротьбі з денікінцями; стає членом комуністичної партії, свято вірить в її ідеали. У 1919 році розпочинає літературну діяльність, пишучи «агітки» для плакатів і газет. Виходить його перший друкований твір-поезія «Я тепер покохав город». З 1921 року він працює на заводах Харкова, веде політичну пропаганду, постійно стежить за розвитком нової літератури, багато читає, стає членом редколегії журналу «Червоний шлях». Того ж року з’являються друком поема «В електричний вік», збірки віршів «Молодість», «Досвітні симфонії», які поки що художньо недовершені.
Наступні три роки — злет літературної та громадської роботи М. Хвильового. Побачила світ його книжка новел та оповідань «Сині етюди», збірка «Осінь», «Повість про санаторійну зону», збірник літературних памфлетів «Камо грядеш». Розпочинається гостра літературна дискусія, що переростає в політичну.
    М. Хвильовий разом із М. Яловим та О. Досвітнім 1925 року створюють літературну організацію ВАПЛіте «Вільна академія пролетарської літератури», яка видає спочатку альманах, потім однойменний журнал.
У 1926 році виходить збірка літературних памфлетів «Думки про течії», «Апологети писаризму», роман «Вальдшнепи», трактат «Україна чи Малоросія?». Сталін, ознайомившись із матеріалами літературної дискусії, пише листа Кагановичу й іншим членам політбюро КП(б)У, в якому піддає критиці погляди Хвильового. Це був сигнал до критики письменника у пресі, вилучення його журналу, розформування організації. Хвильового змушували «розкаятися», і він це зробив.
    У 1927–1930 роках виходять його «Твори у трьох томах». 1932 року усіх письменників було «загнано» до однієї офіційної спілки письменників. Поїздка в голодуючі села Полтавщини 1933 року, арешт друга М. Ялового, передбачення репресій привели М. Хвильового до думки, що в нього залишилася єдина форма протесту — піти із життя.
13 травня 1933 року він це й зробив, залишивши записку, що залишається вірним комуністичним ідеалам.