Літературознавці про твір

    Прийнято говорити про роздвоєність свідомості героя («розкололось моє власне «я»»). Та відбувається щось іще страшніше. Відомий філософ Мирослав Попович стверджує, що персонажі новели (мати, Тагабат, дегенерат, Андрюша, голова «чорного трибуналу») — «усе це різні «кінці душі»» одного й того самого романтичного «Я»». І для такого твердження в тексті є підстави — досить згадати хоч би й це: «Тут, в тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного «я»», якому я даю волю». 

     Кожен персонаж — це втілення певних сил, що формують психологічний світ людини, яка успадкувала первісні інстинкти й водночас здобутки цивілізації. 

     Дегенерат уособлює «тваринні» сили, не освітлені ще ніякою думкою. Він нагадує каторжника, персонажа з відділу кримінальної хроніки. Це байдужий виконавець, автомат, якому чужі щонайменші порухи душі. Боротьба відбувається між нещадним Тагабатом, у якого один присуд: «Розстрілять!», Андрюшею та героєм-оповідачем. 

    Тагабат легко ламає волю нервового, несміливого, сентиментального Андрюші: цей «невеселий комунар» добре усвідомлює, що «так комунари не роблять», що це — «вакханалія», але в підсумку поспішно ставить підпис — «робить свій хвостик під постановою». Тагабат — раціоналіст і все зважує чітким розрахунком, законом революційної доцільності. 

    Найскладніша ділянка душі головного героя новели — та, де поєднуються кодекс чекіста і ще не втрачена людська сутність («Я — чекіст, але я і людина»). Поставлений перед неминучим вибором між синівським і революційним обов’язком, герой твору робить фатальний вибір. Власне, він уже втратив себе, став, як і Андрюша, безвольним виконавцем, «гвинтиком» і заложником системи. 

    Убивство чекістом власної матері — Марії (ім’я-символ, утілення безмежної доброти й милосердя Богоматері) — перепиняє комунарові шлях до омріяного гармонійного суспільства: другий розділ закінчується трикратним повтором — «Я йшов у нікуди». У третьому розділі з’являється образ «мертвої дороги», яка пролягла серед «мертвого степу». Так катастрофічно закінчилося протистояння фанатизму й гуманізму (О. Ковальчук).